З днем Святого Миколая!
20 груд. 2011
19 грудня, мешканці України відзначають День Святого Миколая Чудотворця.
Свято Миколая в Україні особливо шанується серед дітей. За традицією, в ніч проти 19 грудня святий Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку.
У неділю в рідний край
В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим празником,
а в багатьох містах і селах того дня припадало храмове свято. (Навіть
нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая – і кожну
супроводить давня легенда.) У різних місцях миколаївські гуляння мали
різноманітні назви й особливості: обходження дворів, миколаївські
колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо.
Цього дня варили пиво. “Вітали сніжну зиму” – на санях тричі об’їжджали
довкола села. А для дітлашні пеклося особливе печиво – миколайчики. Це
було своєрідне “розполовинення посту”, після Святого Миколая починали
готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи. Цікаве обрядове
дійство “Гоцання”, що раніше проводились на зимового Миколу (запис про
нього був здійснений фольклористами на Чернігівщині у 1980 рр.). У його
основі – пошанування дідусів і бабусь, всіх тих, у кого вже народились
онуки. Оповіді людей старшого віку в різних місцях України містять
також уривки обрядових дійств, що колись пов'язувались з водінням Кози
на свята Введення та Миколая. Тексти миколаївської “Кози” вирізняються
насамперед згадками про музик, про діда й бабу, про вовка, зайця. [1]
Характерним для миколаївських гулянь є змагання господарів і
колядників-гоцальників в дотепах, жартах, каламбурах, знанні загадок,
прикмет, прислів'їв, приказок, небилиць, скоромовок і т.ін.
З постанням у другій половині ХІХ ст. на Галичині мережі українського
шкільництва, виникла потреба в яскравому дитячому святі. Як і колись
було у Німеччині, Святий Миколай став опікуном українських школярів.
Цього дня діти не лише чекали на подарунки. До нього старанно
готувалися: вчили вірші, пісні, вправлялись у виразному читанні, аби не
осоромитися перед святим гостем. День Святого Миколая означав конкурси,
змагання, забави – певне підбиття підсумків у навчальних здобутках, а
також дитячий іспит совісті напередодні Різдва – підсумок добрих справ
і збитків-непослуху.
Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень,
драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю
потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка. Йому належить
віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й одноактова
п’єса “Суд святого Николая”[2], в якій уже постають традиційні
персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники
святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не
давати дітям подарунків. Також у цій драматичній мініатюрі бачимо
мотив, який притаманний більшості подібних українських творів – любов
до рідного краю, вірність батьківській мові, а також повага до книги і
пильність у науці зведено до чесноти, гідної похвали святого.
Драматичні твори на честь дня Святого Миколая писали такі українські
письменники початку-середини ХХ ст. Марічка Підгірянка, Роман
Завадович, Леся Храплива, Ївга Шугай, Й. Гаврачинський, М. Єреміїв [3]
й інші, крім того, до нас дійшов у різних редакціях ряд текстів
невідомих авторів. З поверненням дня Святого Миколая до українських
дітей за Незалежної України виникли нові п’єси та сценарії (тут слід
згадати Ігоря Калинця, Віру Багірову, Василя Селезінку, Роману
Кобальчинську, Володимиру Круковську й особливо молоду авторку Оксану
Лущевську, яка створила повноцінний драматичний твір відійшовши від
традиційної схеми). Багато письменників попрацювало й над створенням
віршів-декламацій, таких необхідних для дитячого кожного свята. Вже
український декламатор “Сніп”, виданий у 1930-х рр., містить їх більше
двох десятків. Нині ж у різних виданнях їх зібралося близько двох
сотень – таке розмаїття дасть можливість підготувати не одне свято.
Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес
до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти
цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати
заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під
подушку, за винятком хіба тих, які не поміститься. Часто його
супроводять світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й чортики,
котрі переконують святого, що вкраїнські діти були геть нечемні, тому
не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й
мають на очі, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не
вийде! Миколай усе знає, та й ангелики добре пильнують. Всі хлопчики і
дівчатка отримають дари від святого. Й лише дуже неслухняні дістануть
від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного
року. Отож, вітаймо святого Чудотворця, що загостив до нашого краю!
а в багатьох містах і селах того дня припадало храмове свято. (Навіть
нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая – і кожну
супроводить давня легенда.) У різних місцях миколаївські гуляння мали
різноманітні назви й особливості: обходження дворів, миколаївські
колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо.
Цього дня варили пиво. “Вітали сніжну зиму” – на санях тричі об’їжджали
довкола села. А для дітлашні пеклося особливе печиво – миколайчики. Це
було своєрідне “розполовинення посту”, після Святого Миколая починали
готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи. Цікаве обрядове
дійство “Гоцання”, що раніше проводились на зимового Миколу (запис про
нього був здійснений фольклористами на Чернігівщині у 1980 рр.). У його
основі – пошанування дідусів і бабусь, всіх тих, у кого вже народились
онуки. Оповіді людей старшого віку в різних місцях України містять
також уривки обрядових дійств, що колись пов'язувались з водінням Кози
на свята Введення та Миколая. Тексти миколаївської “Кози” вирізняються
насамперед згадками про музик, про діда й бабу, про вовка, зайця. [1]
Характерним для миколаївських гулянь є змагання господарів і
колядників-гоцальників в дотепах, жартах, каламбурах, знанні загадок,
прикмет, прислів'їв, приказок, небилиць, скоромовок і т.ін.
З постанням у другій половині ХІХ ст. на Галичині мережі українського
шкільництва, виникла потреба в яскравому дитячому святі. Як і колись
було у Німеччині, Святий Миколай став опікуном українських школярів.
Цього дня діти не лише чекали на подарунки. До нього старанно
готувалися: вчили вірші, пісні, вправлялись у виразному читанні, аби не
осоромитися перед святим гостем. День Святого Миколая означав конкурси,
змагання, забави – певне підбиття підсумків у навчальних здобутках, а
також дитячий іспит совісті напередодні Різдва – підсумок добрих справ
і збитків-непослуху.
Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень,
драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю
потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка. Йому належить
віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й одноактова
п’єса “Суд святого Николая”[2], в якій уже постають традиційні
персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники
святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не
давати дітям подарунків. Також у цій драматичній мініатюрі бачимо
мотив, який притаманний більшості подібних українських творів – любов
до рідного краю, вірність батьківській мові, а також повага до книги і
пильність у науці зведено до чесноти, гідної похвали святого.
Драматичні твори на честь дня Святого Миколая писали такі українські
письменники початку-середини ХХ ст. Марічка Підгірянка, Роман
Завадович, Леся Храплива, Ївга Шугай, Й. Гаврачинський, М. Єреміїв [3]
й інші, крім того, до нас дійшов у різних редакціях ряд текстів
невідомих авторів. З поверненням дня Святого Миколая до українських
дітей за Незалежної України виникли нові п’єси та сценарії (тут слід
згадати Ігоря Калинця, Віру Багірову, Василя Селезінку, Роману
Кобальчинську, Володимиру Круковську й особливо молоду авторку Оксану
Лущевську, яка створила повноцінний драматичний твір відійшовши від
традиційної схеми). Багато письменників попрацювало й над створенням
віршів-декламацій, таких необхідних для дитячого кожного свята. Вже
український декламатор “Сніп”, виданий у 1930-х рр., містить їх більше
двох десятків. Нині ж у різних виданнях їх зібралося близько двох
сотень – таке розмаїття дасть можливість підготувати не одне свято.
Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес
до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти
цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати
заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під
подушку, за винятком хіба тих, які не поміститься. Часто його
супроводять світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й чортики,
котрі переконують святого, що вкраїнські діти були геть нечемні, тому
не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й
мають на очі, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не
вийде! Миколай усе знає, та й ангелики добре пильнують. Всі хлопчики і
дівчатка отримають дари від святого. Й лише дуже неслухняні дістануть
від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного
року. Отож, вітаймо святого Чудотворця, що загостив до нашого краю!
***