Психологі́чна тра́вма, або тра́вма психі́чна, психотра́вма — травма, що виникла в

результаті дії на психіку людини особисто значущої інформації; емоційна дія, яка спричинила психічний розлад ; шкода , нанесена психічному здоров’ю людини в результаті інтенсивного впливу несприятливих факторів середовища або гостроемоційних, стресових впливів інших людей на її психіку .

Травмуючою (психотравмуючою) називають подію, що виходить за межі нормального

людського досвіду. Травмуюча ситуація протікає під впливом чинників біологічного, психологічного і соціального характеру, які діють до, під час і після травмуючої події, і реалізується за допомогою психофізіологічних і психологічних механізмів.

     Сучасна реальність є невичерпним джерелом травмуючих ситуацій, під якими розуміють такі екстремальні критичні події, ситуації загрози, які потужно і негативно впливають на індивіда та вимагають екстраординарних зусиль для подолання наслідків цього впливу (Н. В. Тарабріна, 2001). Вони можуть набирати форми незвичайних обставин чи якихось подій, які піддають індивіда екстремальному, інтенсивному, надзвичайному впливу загрози для життя чи здоров’я як його самого, так і близьких, та докорінно порушують відчуття безпеки. Складність вивчення травмуючих ситуацій полягає в тому, що їх число і джерела багатомірні. Тому вони визначаються як ситуації, що загрожують життю людини або можуть призвести до серйозної фізичної травми або поранення; взаємопов’язані зі сприйняттям фізичного насильства щодо інших людей; мають відношення до впливу або інформації про вплив шкідливих факторів середовища (О. О. Лабезна, 2004).

Основні риси травмуючої ситуації

• вона є новою реальністю для людини і принципово відрізняється від повсякденних умов;
• висуває перед людиною проблему екзистенціальної дилеми життя і смерті та впливає на картину світу особистості і переживання фундаментальної невразливості;
• характеризується подвійністю, оскільки, з одного боку, несе загрозу, небезпеку, руйнування для особистості, а з другого — апелює до стійкості, мужності, має можливості для конструктивних змін;
• руйнує цілісність життєвого світу людини, поділяючи її на життя до ситуації, що сталася, часовий відрізок, пов’язаний з безпосереднім впливом екстремальних факторів, та життя після;
• під її впливом особистість людини трансформується, можлива фрагментація самоідентичності;

• під час неї утруднюються реалізація прогнозу подальших подій та розуміння подій, що відбуваються;
• обмежує здійснення самореалізації особистості та ускладнює можливості в задоволенні
• потреб;
• обмежує можливості активного впливу на неї людини, але при цьому відкриває нові способи активності;
• детермінує роботу з пошуку сенсу того, що відбувається;
• супроводжується появою тріадичної структури “розлад — адаптація — розвиток”.

Фактори екстремальних ситуацій, що впливають на людину

1. Раптовість. Лише про деякі лиха люди попереджаються — наприклад, поступово досягають критичної фази повені або насувається ураган, шторм. Чим раптовіша подія, тим вона руйнівніша для жертв.

2. Відсутність подібного досвіду. Оскільки лиха та катастрофи є рідкісними явищами, то люди часто вчаться переживати їх у момент стресу.

3. Тривалість. Цей фактор варіює від часу до часу. Наприклад, повінь, яка поступово

розвивається, може так само повільно і спадати, а землетрус триває кілька секунд і приносить набагато більше руйнувань. Проте у жертв деяких тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках викрадення літака) травматичні ефекти можуть розмножуватись з кожним наступним днем.

4. Недолік контролю. Ніхто не в змозі контролювати події під час катастроф. Може спливти чимало часу, перш ніж людина зможе контролювати звичайні події повсякденного життя. Якщо ця втрата контролю зберігається довго, навіть у компетентних і незалежних людей, то можуть виникнути ознаки “навченої безпорадності”.

5. Горе і втрата. Жертви катастроф можуть розлучитися із значущими людьми або втратити когось з близьких; але найгірше — це перебувати в очікуванні звісток про можливі втрати. Крім того, жертва може втратити через катастрофи свою соціальну роль і позицію. У разі тривалих травматичних подій людина може позбутися будь-яких надій на відновлення втраченого.

6. Постійні зміни. Руйнування, викликані катастрофою, можуть виявитися неочікуваними:

жертва може опинитися у зовсім нових та ворожих умовах.

7. Експозиція смерті. Навіть короткі загрозливі ситуації для життя можуть змінити особистісну структуру людини та її “пізнавальну карту”. Повторювані зіткнення зі смертю можуть призводити до глибоких змін на регуляторному рівні. При близькому зіткненні зі смертю ймовірне виникнення важкої екзистенційної кризи.

8. Моральна невпевненість. Жертва катастрофи може опинитися перед необхідністю приймати пов’язані з системою цінностей рішення, здатні змінити життя, — наприклад, кого рятувати, наскільки ризикувати, кого звинувачувати.

9. Поведінка під час події. Кожна людина прагне виглядати достойно у важкій ситуації, але вдається це небагатьом. Те, що вона здійснила або не здійснила під час катастрофи, може переслідувати її дуже довго після того, як інші рани вже затяглися.

10. Масштаб руйнувань. Переживши катастрофу, людина, як правило, вражена її негативними наслідками у соціальному житті. Зміни культурних норм змушують людину адаптуватися до них або залишитися чужинцем, інакше емоційний збиток поєднується з соціальною дезадаптацією.

Стрес – це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні.

Психоемоційне напруження (стрес) (від англ. stress – напруга) - це стан психічного

напруження, що виникає у людини в складних умовах повсякденного життя та при особливих екстремальних обставинах. Стрес сформувався у людини як один з важливих та закономірних елементів механізму пристосування. Вплив будь-якого значимого фактору викликає в організмі людини два взаємопов’язаних процеси:

˗ мобілізацію фізіологічних систем, що забезпечують пристосування саме до даного фактора (голод, холод, фізичне навантаження, нестача повітря, токсин).

˗ активацію стандартних, неспецифічних реакцій, що розвиваються під впливом будь-якого незвичного для організму подразника.Перша психологічна допомога. Протокол надання ППД у гострих стресових ситуаціях. Салютогенний підхід.

ППД – це не професійне психологічне консультування, оскільки не передбачає детального

обговорення, аналізу чи встановлення хронології та суті подій, які викликали стан дистресу.

Перша екстрена допомога ВКЛЮЧАЄ:

• ненав‘язливе надання практичної допомоги та підтримки;
• оцінку потреб і проблем;
• надання допомоги у задоволенні нагальних потреб (наприклад, таких як їжа, вода,
• інформація);
• вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;
• вміння втішити і допомогти людині ЗАСПОКОЇТИСЯ;
• надання допомоги в отриманні інформації, встановлення зв‘язку з відповідними службами і структурами соціальної підтримки;
• захист від подальшої шкоди ППД можуть потребувати:
• Дорослі та діти, які пережили психологічну травму;
• Дорослі, які після травматичної події не можуть потурбуватися про себе та своїх дітей;
• Дорослі та діти, які отримали поранення в результаті події;
• Особи, які після пережитої події можуть нанести шкоду собі та оточуючим

       ППД можна надавати у будь-якому порівняно безпечному місці – безпосередньо на місці події, якщо мова йде про окремий нещасний випадок, або в місцях надання допомоги постраждалим, наприклад, в медичних установах, притулках і таборах переселенців, школах, пунктах розподілу гуманітарної допомоги. Бажано намагатися надавати ППД там, де є можливість поговорити з людиною без перешкод з боку оточуючих.

     Хоча люди можуть потребувати допомоги та підтримки протягом тривалого часу після кризової події, ППД призначена для підтримки тих, хто щойно від неї постраждав.

Можна надати ППД, коли вперше встановлюєш контакт з людьми, які перебувають у стані

дистресу.

Зазвичай це відбувається під час або відразу після події, але іноді – через кілька днів або тижнів, в залежності від того, як довго тривала подія і на скільки травмуючою вона була.

Звільнитися від власних стереотипів

 Завдання ППД

• формувати відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою і надії;
• сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;
• зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим.

Головні результати ППД

• відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокій та надія;
• доступ до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;
• відчуття спроможності допомогти собі, як особистості, так і всією громадою.

ЕТИКА НАДАННЯ ППД:

• Бути чесним з постраждалим
• Поважати думку постраждалого
• Поважати етнокультурні, гендерні особливості
• Не пропонувати жодних матеріальних благ
• Не обіцяти того, що не можеш виконати
• Не пропонувати допомогу насильно
• Пояснити, що допомогу можна при бажанні отримати пізніше

1. НЕВІДКЛАДНІСТЬ. Діяти потрібно зразу ж, відповідно до конкретної ситуації. Якщо у разі гострої реакції на стрес людині вчасно надати належну підтримку і психологічну допомогу, то, за свідченням фахівців, більшість потерпілих успішно адаптуються до пережитого і не страждатимуть від ПТСР та супутніх розладів (залежності від психоактивних речовин, депресії, тривожних та поведінкових розладів тощо). Що більше часу пройде після травмівної події, то більша ймовірність розвитку хронічних розладів.

2. БЛИЗЬКІСТЬ ДОПОМОГИ ДО МІСЦЯ ПОДІЇ. Невідкладна допомога має надаватися у звичній для потерпілого ситуації та соціальному оточенні, що мінімізує негативні наслідки госпіталізації.

3. ОЧІКУВАННЯ, ЩО НОРМАЛЬНИЙ СТАН МАЄ ВІДНОВИТИСЯ З постраждалими

людьми необхідно спілкуватися, як із нормальними людьми, а не як із неповносправними чи пацієнтами. Необхідно в них підтримувати впевненість у тому, що їхній стан нормалізується.

4. ЦІЛІСНІСТЬ І ПРОСТОТА ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ. Алгоритм допомоги має бути уніфікований – відвести постраждалого від джерела травми, забезпечити воду, їжу, відпочинок, безпечне середовище і вислухати.

5. ВПЛИВ НА СИМПТОМ, А НЕ НА СИНДРОМ. Необхідно усунути чи зменшити найбільш яскравий прояв гострої реакції (наприклад, агресію, плач, істерику, шоковий стан), що не дає можливості людині функціонувати. Глибша психологічна допомога за необхідності має надаватися професіоналами в безпечному місці.

Потрібно заспокоїтися самому. Працюйте тільки в достатньо стабільному емоційному стані. Про емоції НЕ ГОВОРИМО!

Вкрай важливо!!!

Нам потрібно «ввімкнути» зовсім другі частини мозку. Забуваємо та НЕ ГОВОРИМО «Все буде добре. Все пройде. Життя налагодиться» і тощо. Такого роду слова замість надії нададуть людині, якій ви допомагаєте відчуття самотності. Вона вам не повірить і відчує, що ви її не розумієте, навіть якщо на словах погодиться з вами.Говоримо в більш повільному темпі, ніж зазвичай (набагато повільніше). Сповільнити темп, щоб уповільнити реакції людини якій надаємо допомогу. ЧОМУ? Для людини, якій ми надаємо допомогу зовнішній світ розвалився, більше немає нічого стабільного. Тому ми повинні бути реальними і дати відчуття опори, впевненості і стабільності. Говорити чіткими короткими фразами. Можна навіть підвищити голос. «Подивися на мене. Ти бачиш мене?» З цього можна почати. Людина досліджує ефект тунельного зору. Потрібно розширити цю тунельність.

ВСТАНОВЛЮЄМО КОНТАКТ І ДАЄМО ПЕРШЕ ВІДЧУТТЯ ТОГО, ЩО Є ЩЕ ЩОСЬ КРІМ ПЕРЕЖИТОГО ЖАХУ.

Спочатку представляємося. «Я Наталія, арт-терапевт». Не говорите, що ви є психолог. Психолог, психіатр, психотерапевт краще не озвучувати - людина може почати додатково боятися, що з нею щось не так ЗАПИТАЙТЕ ІМ’Я ЛЮДИНИ «Як вас звати?»

Гострий стрес може розірвати неперервність життя. Ці запитання з’єднають ситуації в одну ціль, повертають відчуття НЕПЕРЕРИВНОСТІ ЖИТТЯ. Куди ти йшов, що ти робив, що ти збирався робити, коли (завила сирена почалися обстріли – назвіть ситуацію)

ПОВТОРЮЙТЕ ЗА ЛЮДИНОЮ ВІДПОВІДЬ – ЧІТКО І ЯСНО. Додайте, якщо знаєте ситуацію. Без емоцій та подробиць. Ми озвучуємо порядок до того, як відбулася ситуація, потім саму ситуацію і те, що відбулося після. Потрібно включити мислення, повернути відчуття контролю та особистої значущості. Цей етап потребує вашої творчості. Можна, наприклад, попросити порахувати людей, поміряти комусь тиск (якщо є можливість), подивитися номери будинків довкола. Приклад формолювання «Допоможіть мені, мені дуже потрібно дізнатися, які номери найближчих будинків – того і того, у мене поганий зір»

НОРМАЛІЗАЦІЯ

Говоримо. «Всі твої реакції, які ти відчуваєш (перерахувати те, що ви бачите, наприклад, сльози, розгубленість, тривога, розгубленість, спустошення, заторможеність, агресія і т.д.) – це нормальні реакції на ненормальну ситуацію.

МЕТА – МИ ЗАВЕРШУЄМО РОЗМОВУ З ЛЮДИНОЮ НА РЕСУРСІ.

Не наше завдання зараз оцінювати способи справлятися зі стресом.

Найкращий спосіб пережити шоковістресові ситуації – це відновлення контролю (за допомогою дій) і зв’язків з іншими людьми.

ВАЖЛИВО, Щоб людина згадала свої приклади, варіанти стабілізації у стресовій ситуації.

Любі можливості давати собі раду – комп’ютерні ігри, прогуляти з собакою, пробіжка, їжа – всі варіанти, крім алкоголю та наркотиків МОЖЛИВІ.

1. Знайомство: назвіть своє ім’я, уточніть ім’я співбесідника.

2. Особиста інформація: виясніть вік, місцезнаходження людини, чи є з нею ще хтось, якщо так, то хто саме.

3. Слухати: запитайте, чим ви можете допомогти, яка причина звернення.

4. Додаткові запитання в міру необхідності.

5. Психологічна інтервенція - унормування, пояснення, інтерпретація;

 навички контролю і заспокоєння;

 посилення відчуття особистої ефективності і контролю.

6. Визначити можливості продовження інтервенції.

7. Завершення.

8. Окремі випадки: людина одна або в незахищеному місці; людина з психічними відхиленнями; батьки дітей, які знаходяться в стані підвищеної тривоги.

1. Пам’ятати і розуміти, що в цьому періоді людина є дуже схильною до навіювання та

впливу, і будь-яке слово може спричинити реакцію як миттєву, так і відстрочену.

2. Використовувати принцип «Приєднання і ведення»: якщо людина сидить, фахівець також сідає; якщо рухається – активна психомоторна реакція, то фахівець, «ПРИЄДНУЮЧИСЬ», також починає рухатись, поступово сповільнюючи темп

3. Бути «АКТИВНОЮ СИЛОЮ», яка повертає людину до ситуації «ТУТ І ЗАРАЗ»

4. Обов’язково представитися: «Я… ІМ’Я… ФАХІВЕЦЬ З НАДАННЯ ДОПОМОГИ В

КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ… ВОЛОНТЕР ОРГАНІЗАЦІЇ… Я ЗНАЮ, ЯК НАДАВАТИ

ДОПОМОГУ У ПОДІБНИХ СИТУАЦІЯХ».

5. Використовувати фрази-інтервенції чітко, коротко, впевнено. Нести посил: «Я З ВАМИ,

ВИ НЕ ОДИН… Я МОЖУ ВАМ ДОПОМОГТИ».

6. Використовувати техніку «ТРИ “ТАК”» задля встановлення ефективного контакту:

поставити послідовно три прості запитання, на які людина з великою ймовірністю

відповідатиме «ТАК».

7. Сфокусувати людину перш за все на фізичніх відчуттях. Наприклад, взяти за руку і

попросити потиснути вашу. Цим ви сприяєте поверненю контролю до людини й активізує

здатність до відчуття свого тіла.

8. Уникати конфронтації, підтримувати будь-які позитивні зміни в поведінці людини,

заохочуючи словами і жестами.

9. Поставити питання, що передбачає вибір, або попросити про щось, що людина здатна

виконати. Наприклад: налити в стакан води для себе, вибрати, що вона хоче випити – чай

чи каву, розповісти, куди вона піде, як тільки відчує себе краще.

Адаптація власних дій до культурних традицій. Готуючись надавати ППД в іншому культурному середовищі (або окремим особам з цього середовища), беріть до уваги такі запитання:

Одяг.

Чи мені слід одягатися певним чином, щоб продемонструвати повагу?

Чи потрібні постраждалим певні предмети одягу для збереження почуття власної гідності та

дотримання звичаїв?

Мова.

Як заведено вітатися у цій культурі?

Якою мовою говорять люди?

Гендер, вік та влада

Чи мають постраждалим жінкам надавати допомогу тільки жінки?

До кого мені звертатися? (іншими словами, хто є головою сім’ї або місцевої громади?

Фізичні контакти і поведінки

Які норми існують щодо фізичних контактів?

Чи можна тримати людину за руку чи торкатися її плеча?

Чи є особливі норми поведінки щодо людей похилого віку, дітей, жінок або інших?

Вірування та релігія

Представники яких етнічних та релігійних груп є серед постраждали?

Які погляди чи обряди вадливі для постраждалих людей?

Як вони можуть розуміти або пояснювати те, що сталося?

Салютогенний підхід.

Цей підхід передбачає вивчення особистості людини, її життєвої ситуації та виявлення

«сильних» або реперних точок на яких буде відбуватися відновлення. Такий підхід скоріше є філософією а не технікою роботи, оскільки має досить уніфіковану сферу застосування: від засуджених до онкохворих. Вітчизняна педагогіка і психологія (зокрема корекційна та пенітенціарна) орієнтовані на відновлення втрачених функцій. Такий підхід має назву патогенного, оскільки передбачає виявлення втрачених функцій, здібностей, здатностей та їх поступове відновлення. На противагу цьому салютогенний підхід передбачає виявлення збережених функцій та здібностей і їх активізацію у процесі відновлення. Щодо історії введення цього поняття, то слово «салютогенез» походить від латинського salus = здоров’я та грецького genesis = походження.

Салютогенез є основою здоров’я і зосереджується на факторах, що підтримують здоров’я та добробут людини, а не на факторах, що спричиняють захворювання (патогенез). «Салютогенна модель» спочатку стосувалася взаємозв’язку між здоров’ям, стресом та його подоланням шляхом вивчення жертв Голокосту. Незважаючи на драматичну трагедію Голокосту, деякі люди вижили та змогли достатньо відновитися у подальшому житті. Салютогенез спирається на потужні фактори здоров’я.

Цей термін ввів Антоновський, професор медичної соціології. Салютогенне запитання,

поставлене Антоновським: «Як допомогти цій людині рухатися до поліпшення здоров’я?».

Лікарі зосереджені на хворому органі, а психолог повинен спиратися на сильну здорову

частину психіки людини.

Сильні сторони допомагають людині ЖИТИ.

Для зручності запам’ятовування алгоритму дій – Технологія 6 «П»

1. Підійди

1.1. Встановити контакт;

1.2. Представити себе, назвати вашу функцію;

1.3. Пояснити, що Ви є для того, щоб з’ясувати чи ви можете впоратися самі

2. Підтримай

2.1 Знайди безпечне місце

2.2 Відведи потерпілого з місця трагедії

3. Пам’ятай про реальність

3.1.Називай постраждалого по імені

3.2. Запитай його чи знає він, що трапилося, де він знаходиться

3.3. Розкажи йому потрібну інформацію, допомагай зорієнтуватися в ситуації.

3.4. Зосередься на диханні – говори: «Спокійний поверхній вдих – довгий видих»

4. Посприяй

4.1. Сприяй прояву емоцій

4.2. Заспокой постраждалого в тому, що його переживання і їх зовнішні прояви в такій

складній ситуації в порядку речей.

5. Потурбуйся

5.1. Запитайте/оцініть чи потрібна меддопомога, медикаменти

5.2. З’ясуйте фізичні потреби (запропонуйте ковдру, воду, хустинку, скажіть, де можна

сходити в туалет)

5.3. Слухайте (не бійся при цьому мовчати)

6. Передай

6.1. Не обов’язково впоратися з усім одному

6.2. Передай постраждалого рятувальникам, колегам, рідним, друзям, сусідам